НЕВТИХА́ЮЧИЙ, а, е. Який постійно діє, проявляється і т. ін. Розум стуманів Од невтихаючого горя (Гр., І, 1963, 53); Вітер. Невтихаючим потоком стрімко несеться при землі його незрима буйна сила (Вол., Сади.., 1950, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 273.