НЕВТОМЛЕ́ННИЙ, а, е. Який не втомлюється. Вже сонце пішло за київські гори на захід, а невтомленні сестри все гомоніли, сперечались та все ділились (Н.-Лев., І, 1956, 398); І хліб лежить перед тобою, Що невтомленною рукою В змаганні з тугою-бідою Солдатка сіяла й пекла (Рильський, II, 1960, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 274.