НЕВТРИ́МНИЙ, а, е. Якого не можна стримати, заспокоїти, примусити припинити діяти. У Валі спалахнув у очах захоплений, невтримний азарт (Вас., Вибр., 1954, 267); Невтримний сміх — це її прикра вада (Вол., Місячне срібло, 1961, 33); Повноводий Славуто! Широкий Славуто! У невтримний весняний розлив Міг би ти свою хвилю на берег хлюпнути (Перв., І, 1958, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 274.