НЕВІДРА́ДНИЙ, НЕОДРА́ДНИЙ, а, е. Який не звеселяє, не дає відради, втіхи, задоволення; похмурий, безутішний. — Бачите, мамо, хоча б яке тяжке й невідрадне було ваше життя, все ж таки були ви, мамо, щасливою матір’ю (Коб., II, 1956, 309); — Спогади, то приємні, хвилюючі, то важкі, невідрадні, огортали душу ( Збан., Сеспель, 1961, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 264.