НЕГА́СНУЧИЙ, а, е.
1. Який постійно горить, світить, не гасне. Негаснуча зірка; * У порівн. Очі засіяли в нього Молодим, негаснучим вогнем (Шп., Ти в серці.., 1954, 144).
2. перен. Який весь час існує, діє, не втрачає свого значення, своєї сили. Сагайда всю свою незграбну, ще не прочахлу закоханість в Юрія Брянського тепер переніс на ветеранів роти, на тих людей, що мовби несли на собі негаснучий відблиск загиблого друга-офіцера (Гончар, III, 1959, 331); Палай, наше вогнище, тепле і рідне — Зоря піонерських негаснучих літ! (Бичко, Вогники, 1959, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 276.