НЕГЛИБО́КИЙ, а, е.
1. Який має невелику глибину; мілкий. Все те він бачив, неначе десь у воді.. або десь на дні неглибокої прозорої річки (Н.-Лев., II, 1956, 301); З радісним криком та вереском поскакали [мої товариші] в чисту, неглибоку воду (Фр., IV, 1950, 396); В лісі трапляються іноді неглибокі рівчаки (Донч., V, 1957, 70); // Який міститься на невеликій глибині від поверхні. Ви раді, що добралися до неглибокого місця, де ви ногами черкнулися дна (Мирний, IV, 1955, 318).
2. перен. Для якого характерне щось дуже загальне, несуттєве, малообгрунтоване і т. ін.; поверховий. [Батура:] Що ви? Звачайна книга, і в ній є і схематичні образи і неглибокі місця (Корн., II, 1955, 205); // Несерйозний (про людину). Сташка не раз дивувалась, які ті хлопці неглибокі в своєму самолюбстві, які до смішного легковірні (Вільде, Сестри.., 1958, 380).
3. перен. Який не досяг певної сили; не досить сильний. Є чимало талановитих акторів, які мають в своєму розпорядженні дуже малу кількість нот в голосі. Вони не можуть модулювати своїм неглибоким голосом, і коло їх ролей не може бути широким (Думки про театр, 1955, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 277.