НЕГОЛОСНИ́Й, а́, е́. Який не дуже сильно звучить, якого не дуже добре чути; тихий. Розмова йшла поважна, неголосна (Н.-Лев., III, 1956, 11); Ляскіт був неголосний, і в човні ніхто не міг догадатися, що це Глоба перший раз вистрілив у Васину біляву голівку (Собко, Скеля.., 1961, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 279.