НЕДО́БРЕ.
1. Присл. до недо́брий. Білограй несамохіть провів поглядом його [пужална] політ, потім недобре глянув на Джигуна (Мушк., Чорний хліб, 1960, 155); Його спокійне обличчя стало злостивим, недобре засвітилися темні очі (Стельмах, II, 1962, 411); На його правій скроні недобре темнів рубець; певно, слід від поранення осколком (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 40).
2. присл. Погано, не так, як треба, гірше від звичайного. — Чи йому недобре дома жилося? чи він у чому недостачу терпів?.. (Мирний, І, 1954, 345); — Я й сама раніш, часом, недобре про неї думала (Головко, І, 1957, 487); // у знач. присудк. сл.— Бачу, що мені недобре тут буде! (Вовчок, І, 1955, 15); // присл. Неправильно. Він усе думав, нащо то бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, й лани, а другим дав важку працю, бідність (Н.-Лев., II, 1956, 189); // Неприємно. Щось підкотилось в Дорі під серцем і так недобре розлилось по руках і ногах (Коцюб., II, 1955, 378).
3. у знач. присудк. сл. Негаразд, неблагополучно, не все в порядку. Чекаю завжди твоїх листів нетерпляче, все мені здається, що вдома що-небудь недобре, що хтось слабий (Коцюб., III, 1956, 356); // Не годиться, не слід, не варто. Данило підіймає дівчинку на руки, притискає до грудей. А тій стає радісно і соромно: адже батько бачить, як пестять її, а це вже недобре (Стельмах, II, 1962, 72); // Незручно, непристойно. А Варка у дворі щовечора — ..чи добре, чи недобре се було — вона того не питалася, вона й разу об тім не подумала, не помислила (Вовчок, І, 1955, 171).
4. у знач. присудк. сл. Про поганий фізичний або душевний стан людини. Питаю: — Що тобі? Що в тебе болить? — Недобре мені, каже, погано мені (Н.-Лев., І, 1956, 62); Дівчина побачила, що з Івановою матір’ю сталося недобре, підхопила її під руки й відвела вбік (Чорн., Визвол. земля, 1959, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 286.