НЕДОВЕ́РШЕНИЙ, а, е. Не остаточно закінчений; незавершений. Одкрита полонина, де будується нове місто, подібне до руїни своїми недокінченими безверхими хатами, недовершеними храмами (Л. Укр., І, 1951, 445); Андрій притримав коней, і віз зупинився біля недовершеної скирти (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 562); // перен. Недосконалий, невикінчений. Хай ті переклади, на наш сьогоднішній погляд, недовершені, але велике їх культурно-громадське значення безперечне (Рильський, III, 1956, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 289.