НЕДО́ВІРОК, рка, ч.
1. Той, хто недостатньо вірить у що-небудь, не остаточно переконаний у чомусь; // Той, хто зраджує своїм переконанням, принципам; ренегат. — З тим Дум’яком, недовірком і анархістом, я ледви [ледве] чи договорюся до чого (Фр., VIII, 1952, 54).
2. заст. Той, хто зрікся своєї віри або недостатньо вірить у бога, духів і т. ін. Милували [ляхи] тільки тих, хто покинув батьківську віру і зробився католиком. Моя жінка, троє синів і дві дочки не схотіли жить недовірками і прийняли чесну смерть (Стор., І, 1957, 160); Був се [директор в’язниці] старий недовірок: в духи не вірив (Фр., II, 1950, 285).
3. зневажл. Людина, позбавлена хороших рис; виродок, негідник. — Не займай ти її. Господь з нею! — уговорювала Настя. — Коли заплодиться недовірок, то й умре вже недовірком! (Мирний, IV, 1955, 58); [2-й запорожець:] Мене найбільш в досаду вводить, що ми тих іродів тут не зуспіли! Приїдь хоч за годину раньше [раніше], то цього б не було, бо й молодиця була ще тепла, коли ввійшли у хату. Виходить недовірки успіли тілько зникнути, як ми у двір уїхали (К.-Карий. І, 1960, 165).
◊ Де ти в недо́вірка!, лайл. — те саме, що Де в бі́са! (див. біс1); Яки́й [там] недо́вірок!, лайл. — те саме, що Яки́й біс! (див. біс1). — Хіба ж ти не вчився в школах? — спитав о. Мойсей. — Який там недовірок його вчився б! (Н.-Лев., І, 1956, 127); Яко́го недо́вірка?, лайл. — те саме, що Яко́го бі́са? (див. біс1). — Якого ви недовірка вдвох робите, що в вас і досі обід не готовий! — крикнув Кайдаш на всю хату (Н.-Лев., II, 1956, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 289.