НЕДОМО́ВКА, и, ж. Щось висловлене не до кінця або з натяком на те, що замовчується. [Олімпіада Іванівна:] Що він тобі пише? [Любов:] А, як завжди, якісь недомовки (Л. Укр., II, 1951, 77); Він бачив, що в цю хвилину стриманість, завжди властива їй, бореться з іншою рисою характеру — прямотою.., яка не терпить половинчатості й недомовок (Жур., Опов., 1956, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 295.