НЕДО́ЇДОК, дка, ч,
1. Недоїдений шматок чого-небудь. І всі, хто чим багатий — хто недоїдок червивого яблука, хто об’їджений качан кукурудзи, хто кісточки з сливок — складали на вікно купками (Свидн., Люборацькі, 1955, 150); Обід закінчується дуже швидко. Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Збан., Єдина, 1959, 302).
2. тільки мн., перен. Те, що непотрібне кому-небудь; покидьки. — Він [секретар] усе [з хабарів] забира, а нам тільки недоїдки кида — ми ж і недоїдки беремо та діло робимо, а він і все забере та нічого не зробить (Мирний, І, 1954, 160).
3. перен. Уживається як лайливе слово. — Кидай, кидай, котячий недоїдок, коли прийшов на роботу! — накинувся він на Івана (Л. Янов., І, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 292.