НЕДУ́Ж, а, е, присудк. сл., розм. Те саме, що неду́жий. Блажен муж до церкви недуж, а до корчми чимдуж (Україна.., І, 1960, 125); — Коли б він милосердний хоч нашого вікарого [вікарія] підняв, що лежить недуж (Свидн., Люборацькі, 1955, 88); [Грицько:] Та вже ж узявся за гуж, то не кажи, що недуж!.. (Мирний, V, 1955,151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 303.