НЕЗАМІ́ЖНЯ, НЕЗАМУ́ЖНЯ, тільки ж. Яка не виходила заміж, не перебуває в шлюбі. Дівчина була ще зовсім молоденька, мабуть, сама незаміжня (Собко, Біле полум’я, 1952, 90); Поруч з молодим сідають світилки — незаміжні сестри молодого (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 64); При ньому [Мендлеві] лишилася жінка й незамужня дочка Рифка (Фр., VIII, 1952, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 308.