НЕЗВИ́ЧНО.
1. Присл. до незви́чний. На тумбочці незвично чорнів телефон, але свинцева сірість поглинала навіть його (Загреб., День.., 1964, 224); Олег у військовому виглядав незвично високим і худорлявим (Голов., Тополя.., 1965, 144); // у знач. присудк. сл. Йому було і тісно і незвично У трюмі, в корабельній кочегарні (Воронько, Тепло.., 1959, 166); Видно, й батькові було незвично їхати на бричці, бо примостився він на краєчку сидіння (Томч., Готель.., 1960, 103).
2. у знач. присудк, сл. Дивно. — Знаю, товаришко Убийвовк, що незвично було тобі слухати про зв’язківців, про явки та конспірацію, коли навкруги ще вільно ходять наші люди (Гончар, IV, 1960, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 312.