НЕЗВОРУ́ШНО. Присл. до незвору́шний. Мимоволі озирається [Кузьма] в той бік, де на валу блищить ножем незворушно на місці його новий сталевий гігант [про бульдозер] (Гончар, Тронка, 1963, 272); В руїнах давній храм на гострому шпилі, Там незворушно сплять у мертвому спокої Богині з мармуру і бронзові герої (Зеров, Вибр., 1966, 467).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 313.