НЕЗРІВНЯ́ННИЙ, а, е. Якого не можна ні з ким, ні з чим порівняти, якого не можна перевершити; неперевершений. Коло коней він умів ходити добре, і стрілець з нього був незрівнянний (Фр., III, 1950, 267); Щоразу гримлять оплески, якими слухачі дякують артистові за його незрівнянне мистецтво (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 9); // Дуже великий. Повернувшись додому, Андрій знову цілком віддався своїй роботі, знаходячи в ній незрівнянну радість творчості (Гур., Наша молодість, 1949, 180); Соціалізм кожного дня демонструє незрівнянну перевагу над капіталістичною системою (Ком. Укр., 5, 1960, 32); // із сл. ні з ким, ні з чим. Винятковий, особливий, незвичайний. Тоня, оця вертуха, оця смаглявка, це вона.. виповнила його новим, ні з чим незрівнянним почуттям (Гончар, Тронка, 1963, 39); Психологічна сила зображення людини, простої і великої, у Довженка ні з ким незрівнянна (Рад. літ-во, 4, 1968, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 322.