НЕЗУГА́РНО.
1. Присл. до незуга́рний 4, 5. У сумраці другого поранку спішилася незугарно одягнена постать (Коб., II, 1956, 92); Волосся їй [ляльці] якось незугарно загорнулось над головою вгору (Л. Укр., III, 1952, 649).
2. у знач. присудк. сл. Не так, як треба; погано. Лишивши трохи горілки на дні, підкинула [Мартоха] бризки вгору, при тому вона не вимовила вголос, як то звичайно, бажання "вибрикувати" панні, тямлячи, що то було б якось незугарно (Л. Укр., III, 1952, 673).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 324.