НЕЗІВ’Я́ЛИЙ, а, е.
1. Який не втратив свіжості, зеленого кольору (про рослини). Ще незів’ялі чебреці Лягають нам під ноги, А в тебе втома на лиці Із дальньої дороги (Шпорта, Вибр., 1958, 443).
2. перен. Який зберіг свіжість, попередній вигляд. Якби знав я, що побачу вроду пишную твою в незів’ялім, повнім блиску, — я побіг би, як стою (Фр., XI, 1952, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 317.