НЕЛЕ́ГКО.
1. Присл. до нелегки́й 2. [В а л е н т:] Та й їй далась нелегко та розмова (Л. Укр., III, 1952, 287); Все її життя склалося нелегко, але так важко, як зараз, ще не було (Дор., Не повтори.., 1968, 3).
2. у знач. присудк. сл. Важко через велике напруження, втому і т. ін. Голову трохи нахилив [Михайло] уперед, ніби йому було нести її нелегко (Гуц., Скупана.., 1965, 104); Лежали в обороні ми в кущах тут, У сорок другому було нелегко нам (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 78); Були такі [некрути], що плакали, згадавши про домівку… Нелегко було й Максимові (Мирний, І, 1949, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 331.