НЕЛЮ́БО.
1. Присл. до нелю́бий 2, 3. Всі нелюбо спідлоба позирали на Латку (Вас., II, 1959, 239); Похнюпились і посумніли Хлопи, нелюбо, знать, дзвеніли Слова ті (Фр., X, 1954, 300).
2. у знач. присудк. сл. Неприємно, не подобається. — Я тебе не держу! Якщо служиш, то роби все, що звелять хазяї, а нелюбо тобі в нас, то й не треба (Крим., Вибр., 1965, 415); [А д а: ] Хоч як нелюбо мені, а мушу признати, що ти вмієш читати і з моєї замкненої душі (Ірчан, І, 1958, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 332.