НЕМЕ́РКНУЧИЙ, а, е.
1. Який не втрачає яскравості, який постійно горить, світить. Снопи у широкому полі, Як золота злитки, лежать. Над ними у небі поволі Немеркнучі зорі біжать (Мал., Звенигора, 1959, 274).
2. перен. Який ніколи не послабиться, не пройде, не зникне, значення якого ніколи не втратиться. Прекрасні і невмирущі пісні склав наш народ на вічну пам’ять і немеркнучу славу про свою багатовікову боротьбу (Смолич, День.., 1950, 101); Шлях у космос відкрито.. У цій події — немеркнучий подвиг радянських учених, усього радянського народу (Ком. Укр., 5, 1961, 20); Російська класична література і в цьому жанрі [у сатирі] дала немеркнучі зразки (Рильський, III, 1955, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 335.