НЕМИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який но подобається кому-небудь. Його вдача хутко забувати те, що йому немиле, стала йому й тепер у пригоді (Март., Тв., 1954, 424); — То йди — обнімайся, цілуйся з ними, коли тобі мій хліб немилий (Стельмах, І, 1962, 313); // Який стає байдужим кому-небудь, не радує, не втішає когось. Еней один не веселився, Йому немиле все було (Котл., II, 1952, 115); Не до фільму було їй, все стало немилим, коли він не з’явивсь (Гончар, Тронка, 1963, 49).
◊ Світ (бо́жий) неми́лий; Життя́ неми́ле кому — кому-небудь все байдуже, ніщо не приносить задоволення, не хочеться жити. [Оленка:] Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий (Н.-Лев., II, 1956, 501); Видно Устим Сидорович за ним, за Степанком, сумує, от йому й світ немилий… (Збан., Переджнив’я, 1960, 384); — Вже мені тепер життя немиле, чи в темниці, чи на вільній волі (Л. Укр., І, 1951, 391).
2. Якого не кохає, не любить хто-небудь; нелюбий. Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям (Зеров, Вибр., 1966, 334); // у знач. ім. неми́лий, лого, ч.; неми́ла, лої, ж. Людина, яку не кохають, не люблять. У тому лібретто він розповідав, як за немилого видавали заміж дівчину (Мирний, III, 1954, 202); — Нехай краще кипить моє серце на ножі, як у тебе, немилого, у дворі, — промовила Лимерівна (Вовчок, Вибр., 1946, 183).
3. Пов’язаний з чимось поганим, прикрим, небажаним; неприємний. Нічого теплого з собою не мав, отже була передо мною немила перспектива мокнути і застудитися (Коцюб., III, 1956, 339); Сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він [Лис Микита] обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори (Фр., IV, 1950, 93); Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха зацінила п’ятнадцять (Кобр., Вибр., 1954, 72); // Який не викликає симпатії, нелагідний у стосунках з людьми. Кругом неї чужі-чужісінькі та неприємні для неї, немилі люди… (Н.-Лев., III, 1956, 349); Громада старалась.. позбутися немилого урядового гостя: через день або два він виїздив (Фр., VI, 1951, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 336.