НЕМИ́ЛО. Присл. до неми́лий 3. Відозва.. вразила мене дуже немило: більшого браку такту і навіть несправедливості — трудно допуститися (Коцюб., III, 1956, 293); Я почув.. за собою голос Дори. Немило вражений, мов на лихім учинку спійманий, я став і оглянувся (Коб., III, 1956, 63); // у знач. присудк. сл. Було [Енею] на світі все немило (Котл., І, 1952, 92); Ой попід гай зелененький там оре Гаврило, Кажуть мені їсти нести, а мені немило (Коломийки, 1969, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 336.