НЕМИЛОСЕ́РДНИЙ, а, е, до кого і без додатка.
1. Який не виявляє милосердя, жалю до кого-небудь; безжалісний, безсердечний. [Кіндрат Антонович:] Який то немилосердний був чоловік! Як розгнівається, то чим попало лупить (Кроп., II, 1958, 301); Ніколи не був [Варчук] таким немилосердним до худоби, як тепер (Стельмах, II, 1962, 216); * Образно. Той розкинувся — спить, похропує вже, а той.. просто лежить, розморено спочиває, виставивши себе немилосердному сонцю (Гончар, Тронка, 1963, 78); // Який виражає безсердечність, жорстокість кого-небудь (про погляд, очі і т. ін.). Він, чавлячи ягоди терну, ..закладає руку з наганом за спину, обмацує немилосердними очима дітей (Стельмах, II, 1962, 198).
2. перен., розм. Дуже великий, значний силою свого вияву, прояву; надзвичайний. Злість така нараз напала на Семена — прямо немилосердна злість (Хотк., І, 1966, 129); З сіней вона почула бадьорий перестук ложок об миску, немилосердне сьорбання й посміхнулася (Стельмах, І, 1962, 514).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 336.