НЕМО́ГА, и, ж.
1. Стан остаточної втоми, повного безсилля.
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що незмо́га. Обійнять навік немога, — Обійму на час… Доки світ, тяжка дорога Не розлучить нас (Граб., І, 1959, 84); Несила, немога, коханий, Минуле вернути назад (Стар., Поет. тв., 1958, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 339.