НЕНАЖЕ́РЛИВИЙ, а, е.
1. Який багато їсть, якого важко нагодувати; прожерливий. Готуйтесь, хазяї! А гості ті з великими апетитами, ненажерливі гості… Все поїдять … (Вишня, І, 1956, 100); У червні місяці стільки клопоту птахам і тваринам! Підросли діти і стали такими ненажерливими. Все пищать і їсти просять (Коп., Подарунок, 1956, 85); * Образно. Закурений, в окулярах від пилу, він рвучко пхає в зуби ненажерливої машини шершаву колючу пшеницю (Донч., І, 1956, 82).
2. перен. Який не задовольняється досягнутим, тим, що має; ненаситний. [Захарко:] Іншу людину хоч по вуха засип розкошами, а вона таки белькоче: — Мало, мало!.. Така вже вона вилупиться заздрісна та ненажерлива!.. (Кроп., II, 1958, 135); — Старого Кавуна приловили на крадіжці. Вкрав ненажерливий куркуль довбню в колгоспі (Козл., На переломі, 1947, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 341.