НЕНА́ЧЕ. 1. спол. порівняльний. Уживається для приєднання порівняльних зворотів і порівняльних підрядних речень у знач. наче, ніби, мов, немов. В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата (Шевч., II, 1953, 33); Двір заріс споришем та зеленів, неначе лука повесні (Коцюб., І, 1955, 33); З дитячого садка, неначе горобці, Пурхнули дошкільнята (Рильський, II, 1960, 40).
2. спол. з’ясувальний. Уживається для приєднання підрядних речень додаткових, способу дії, означальних та для вираження неповної достовірності, сумніву, непевності і т. ін. щодо висловленого в них. Тихі, тихі й спокійні в ту нічку були ліс і поле на цілім просторі, і здавалось, неначе ми чути могли, як спадали летючії зорі (Л. Укр., І, 1951, 199); — Він мене так розглядає, неначе приміряє, яким я буду в бою! — подумав Черниш (Гончар, III, 1959, 39); Тріпонувся [Тимофій] так, неначе із каменю виходив (Стельмах, II, 1962, 204).
3. част. Уживається для вираження неповної достовірності, сумніву, непевності і т. ін. щодо висловленого в реченні. Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть (Шевч., II, 1953, 110); В лісі цім неначе на протязі років ніхто з людей не бачив ведмедів та вовків (Забіла, Одна сім’я, 1950, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 343.