НЕНАЇ́ЖДЖЕНИЙ, а, е.
1. По якому мало їздили (про дорогу, шлях і т. ін.); невторований. Віз заскрипів, повертаючись, і поторохтів по сухій ненаїждженій дорозі (Вас., І, 1959, 291); Мабуть, недавно прошуміла тут сніговиця. Дорога ще ненаїжджена (Коп., Лейтенанти, 1947, 3).
2. Який мало використовувався при їзді; новий. Під ненаїждженими полозками потужно рипить сніг (Кир., Вибр., 1960, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 342.