НЕОБГОРО́ДЖЕНИЙ, а, е. Який не має огорожі. Всюди ями непонакривані, необгороджені (Ков., Тв., 1958, 64); Вулиця несподівано закінчилася, впершись двома необгородженими дворами у картопляне поле (Перв., Дикий мед, 1963, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 344.