НЕОБМЕ́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Який не має видимих меж; безмежний. Загегали дикі гуси, простуючи кудись високо під необмеженим небом (Коцюб., І, 1955, 112); // Який не має обмежень, не поставлений ні в які рамки. Необмеженої власті [у звірячім царстві] ніхто не мав, а кождий їв тілько того, кого міг зловити (Фр., III, 1950, 228); Усі члени партії при виборах мають необмежене право відводу кандидатів і критики останніх (Статут КПРС, 1961, 12).
2. Дуже великий щодо кількості, ступеня вияву. Запаси вапняку в Криму необмежені (Наука.., 11, 1956, 13); Степан Онуфрійович і справді вважав себе за людину незвичайних здібностей і необмежених можливостей (Збан., Переджнив’я, 1960, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 345.