НЕПИСЬМЕ́ННИЙ, а, е. Який не вміє читати й писати. Ми люди темні, неписьменні! (Л. Укр., II, 1951, 489); Ягідка зовсім неписьменний. Не вмів навіть розписатись (Гончар, III, 1959, 343); // у знач. ім. неписьме́нні, них, мн. (одн. неписьме́нний, ного, ч.; неписьме́нна, ної, ж.). Ті, що не вміють читати й писати. Газету, як дістаєте на селі, так уголос читайте, бо багацько на селі неписьменних (Вишня, І, 1956, 106); // Який не знає чого-небудь, необізнаний з чимсь. Інститут [Глухівський учительський інститут до революції] виховував добронравних, політично неписьменних, наївних учителів для вищих початкових шкіл (Довж., І, 1958, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 354.