НЕПОГА́СНИЙ, а, е.
1. Який не гасне, якого не можна погасити; невгасимий. Живе, як зоря непогасна, образ Леніна в мужніх серцях (Сос., Так ніхто.., 1960, 8); Куди не глянь — квіти і квіти. Неначе то й не квіти, а живі, непогасні смолоскипи палають вогнем (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 113).
2. перен. Який з часом не втрачає своєї сили; неослабний. Великий гнів і непогасний пал Тобі [воїнові] левину навівали силу, Бо всі боролись за Отчизну милу (Рильський, II, 1960, 251); Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх, непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно (Сос., II, 1958, 306); // Якого не можна стримати, угамувати. Погляд дружини був повний розпуки і непогасного болю (Збан., Між.. людьми, 1955, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 357.