НЕПОДО́БНИЙ, а, е.
1. Який не відповідає певній обстановці, виходить за норми прийнятої моралі, не підходить до певного випадку. Він, бідний сирота, козарлюга запеклий, там між панством тим пишним, тільки в якійсь химерній неподобній одежі… (Стар., Облога.., 1961, 43); В штабі французького гарнізону зразу ж переполошились. Адже мав місце неподобний акт громадської непокори (Смолич, V, 1959, 611); // Позбавлений здорового розуму; безглуздий, нерозумний. Коли люди дуже роз’ їздяться, то з листами завжди виходять неподобні річі [речі] (Л. Укр., V, 1956, 102); // у знач. ім. неподо́бне, ного, с. Щось позбавлене здорового розуму. [Нартал:] Пожар пустив би в Римі!.. [Люцій:] Ти плещеш неподобне. Се неправда. Ти б не одваживсь на таке ніколи (Л. Укр., II, 1951, 433).
2. Який діє всупереч нормам прийнятої моралі. Наврочили неподобні люди: схопили діда німці (Ю. Янов., II, 1954, 162); // Непристойний, безсоромний. Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан і нашіптує неподобні думки (Коцюб., І, 1955, 286); Леся сама не раз чула, як Федоська взивала чоловіка неподобними словами (М. Ол., Леся, 1960, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 359.