НЕПОДІ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Якого не поділили на частини. Бачив [куркуль] усю свою землю, непорізану, неподілену (Стельмах, II, 1962, 183).
2. перен. Який не зустрів співчуття, підтримки, схвалення. Ось так стрівся Анрі-Жак із дужим почуттям і поніс його з собою неподіленим, розуміючи, як йому повинні всі заздрити (Ю. Янов., II, 1954, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 358.