НЕПОМІ́ТНО. Присл. до непомі́тний 1. Дівчата непомітно зглянулись і осміхнулись (Вас., II, 1959, 48); В блакитній високості непомітно почали виникати хмарки (Довж., І, 1958, 95); // у знач. присудк. сл. Не можна помітити. — Вам непомітно, що ми пливемо (Коцюб., II, 1955, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 361.