НЕПОТРІ́БНО, присудк. сл. Немає потреби, необхідності. — От завжди так, — не слухаєшся, бігаєш, куди непотрібно (Л. Укр., III, 1952, 635); Я хутко відігнав від себе думку теж дременути в ті темні суточки, бо тепер це було майже непотрібно (Досв., Вибр., 1959, 140); Розмовляти так було непотрібно й чудно (Ю. Янов., II, 1958, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 364.