НЕПРИВІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який неввічливо, недоброзичливо, неласкаво ставиться до інших. — Чого вона така непривітна, — думаю собі (Вовчок, VI, 1956, 239); Спершу Андріян здався справді непривітним. Сидів набундючений (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 204); // Який виражає таке ставлення. Коли зникла її осяйна усмішка, обличчя її здавалося негарним і непривітним (Донч., III, 1956, 405); — Командир Богунського полку товариш Щорс? — пролунав раптом непривітний голос з порога (Довж., І, 1958, 142).
2. перен. Який справляє неприємне, гнітюче враження (про предмети, явища природи і т. ін.); похмурий. Сумна та непривітна картина була перед очима в Семена (Коцюб., І, 1955, 96); День видався морозний, непривітний (М. Ол., Леся, 1960,219); Він виглянув у вікно на непривітний похмурий ліс і сірі хмари (Чорн., Визвол. земля,1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 367.