НЕПРОЩЕ́ННИЙ, а, е.
1. Якому не простили гріхів. А тим часом непроще́нний Грішний умирає (Шевч., І, 1951, 538).
2. Якого не можна простити, вибачити. Однаково непрощенні і для літератора і для педагога невибагливість, казенність у роботі, недостатнє чуття відповідальності (Літ. Укр., 8. І 1965, 1).
3. Який ніколи не зникає через небажання простити, вибачити комусь що-небудь. Все влилося в цей крик: .. і розчарування, і страшна непрощенна жіноча образа (Собко, Звич. життя, 1957, 178); Вони [думи] отруювали душу, сповняли її тривогою і неспокоєм за сім’ю, вони живили її непрощенною помстою (Шиян, Баланда, 1957, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 373.