НЕПІДВЛА́ДНИЙ, а, е. Який не перебуває під владою в кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь. [Неофіт-раб:] Я.. здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним (Л. Укр., II, 1951, 240); Дальшою ставала [Вутанька] для нього [Левченка] самого, недосяжною, непідвладною йому (Гончар, II, 1959, 192); // перен. Який не залежить від волі, свідомості і т. ін. Хвороба здатна штовхнути Жанну на який завгодно непідвладний розумові вчинок (Руд., Остання шабля, 1959, 555).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 354.