НЕРОЗУ́МНИЙ, а, е. Розумово обмежений, тупий. Незугарний, низькочолий, Нерозумний, хитрий, кволий, Викликав він тільки сміх, А подобатись не міг (Перв., Райдуга.., 1960, 144); // розм. Нетямущий, недосвідчений, наївний (перев. про молодих людей). Не послухала [Олеся] — господь із нею! Буде гірко каятись нерозумна дівчина, тоді згадає нас! (Вовчок, І,1955, 25); // Позбавлений розумного змісту. — Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Коцюб., І, 1955, 33); — Я мушу взяти всю школу під захист від її нерозумного впливу (Довж., І, 1958, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 380.