НЕРОЗУМІ́ЮЧЕ. Присл. до нерозумі́ючий. — І це вірно, — кивнув головою Супрун і нерозуміюче поглянув на Свирида: — мовляв, а чим же ти живеш? (Стельмах, II, 1962, 121); Уляна Григорівна нерозуміюче глянула на дочку (Добр., Очак. розмир, 1965, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 379.