НЕРОЗУМІ́ЮЧИЙ, а, е.
1. Який не розуміє, не усвідомлює чого-небудь. Всі низько поклонилися. Нерозуміючим дітям матері руками нахиляли голову, нашіптуючи: кланяйся панові (Мирний, III, 1954, 308).
2. Який виражає нерозуміння. Зустрілися їх погляди: Романів — ласкавий, голублячий, Ксенин — несміливо допитливий, нерозуміючий… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 65); Він нерозуміючими очима дивився на маленьку дірочку, що так далеко була від заповітного яблучка — центра мішені (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 380.