НЕРУ́ШНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що неруши́мий. З часів давніх нерушні звичаї, сподобання та примхи людські (Граб., І, 1959, 559); Темна ялина замовкла, дрімає, Спустивши в несилі нерушнії віти (Дн. Чайка, Тв., 1960, 327); На терасі кафе стояли свічки, і полум’я їх було немов вилите з гарячого золота — нерушне і некліпливе (Смолич, II, 1958, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 381.