НЕРІШУ́ЧИЙ, а, е. Якому не властива рішучість, твердість; який вагається при вирішенні чого-небудь. Хома ходив між людьми, ще нерішучий, наче не знав, з чого почати (Коцюб., II, 1955, 86); — Сміливіше, Варю! — промовила вчителька. — Ви завжди така нерішуча? (Донч., V, 1957, 362); // у знач. ім. нерішу́чі, чих, мн. Ті, кому не властива рішучість, твердість при вирішенні чого-небудь. — За мене не бійтеся, — повела бровами комсомолка. — Я не з таких. Найбільше не люблю страхополохів і нерішучих (Донч., II, 1956, 18); // Який виражає відсутність рішучості, сміливості, твердості і т. ін. Завваживши нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться [Деїфоб] на Кассандру (Л. Укр., II, 1951, 288); Геббельс зробив нерішучий крок до Кайта, спинився (Кол., На фронті.., 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 376.