НЕСАМОВИ́ТО. Присл. до несамови́тий. Івась несамовито закричав, схопився і кинувся до дверей (Мирний, І, 1954, 272); Вітер несамовито стугонів віконницями, гудів у комині (Донч., Дочка, 1950, 22); Хлопці й дівчата несамовито працювали, вгрузаючи по коліна у розквашене болотяне місиво (Хижняк, Килимок, 1961, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 381.