НЕСВІ́ТСЬКИЙ, а, е, рідко. Невластивий людині. Він з несвітським криком кинувся сам на коліна перед .. дівчиною (Фр., IV, 1950, 155); Знадвору вривається несвітський галас (Л. Укр., IV, 1954, 242); // Якого не можна перенести, стерпіти; дуже сильний, надмірний. У неї душа кричала від несвітського болю, але ні одне слово не проходило крізь уста (Гр., II, 1963, 493); Рана запеклася на височку, І жах несвітський в погляді застиг (Рильський, Мости, 1948, 96); // Дуже сильний, значний силою свого вияву. Було трохи паморочно від несвітської спекоти в вагоні, але то хутко минуло (Л. Укр., V, 1956, 336); Їй здалося, що земля западає під її ногами й несвітська тьма застилає небо (Перв., Невигадане життя, 1958, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 382.