НЕСМІ́ЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Якому властиві боязливість, соромливість, нерішучість. Вступила Параскіца до церкви, з спущеними додолу очима, несмілива, засоромлена (Коцюб., І, 1955, 276); Ніхто б не сказав, що боцман Смола — цей відважний воїн, хоробрий моряк — такий тихий і несміливий з дівчиною (Ткач, Жди.., 1959, 9); // у знач. ім. несміли́вий, вого, ч. Боязлива, соромлива, нерішуча людина. Зашуміло село, як на пригру бджоли: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились (Мирний, І, 1949, 302); // Який виражає боязливість, соромливість. В хату ввійшов Ясь. Хто б тепер пізнав Яся з тими дитячими ласкавими очима, з боязкою несміливою ходою! (Н.-Лев., І, 1956, 157); Вона подивилася мені в вічі безконечно щасливим і несміливим поглядом (Ю. Янов., II, 1958, 117).
2. перен. Який слабо виявляється; нечітко виражений, окреслений. З дальніх покоїв линули несміливі початкові акорди на піаніно (Досв., Вибр., 1959, 268); Знову посіяв дрібний несміливий дощик (Рибак, Зброя.., 1943, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 385.