НЕСПОКІ́ЙНО.
1. Присл. до неспокі́йний 1— 4. Маленькі, запалі оченята неспокійно бігали в ямках, немов злякалися чогось (Фр., II, 1950, 7); Вночі Роман прокинувся від холоду. Спав він завжди неспокійно, скидаючи постіль (Стельмах, І, 1962, 137); Вітер неспокійно шарудів у густій, високій траві (Рибак, Що сталося.., 1947, 8).
2. у знач. присудк. сл. Тривожно, бентежно. — На серці було неспокійно, лячно чогось, журно… (Коцюб., І, 1955, 140); У вибалку, за маєтком, де залягла піхота, було неспокійно. Кулемети захлинались (Гончар, III, 1959, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 387.