НЕСПРОМО́ГА, и, ж., з інфін., розм.
1. Невміння, нездатність що-небудь зробити, подолати. Повітові уряди дрогобицькі, мабуть, і рукою махнули, почуваючи свою неспромогу завести в Бориславі який-небудь тривкий порядок (Фр., II, 1950, 115).
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Несила, не під силу, немає можливості; неможливо. Неспромога мені се зробити (Сл. Гр.); — Хоча й ця позиція для пострілів і гожа — зауважив Чарнецький — але захисту для гармат тут нема й дати його неспромога, а се небезпечно (Стар., Облога.., 1961, 41); Неспромога вже стало сидіти отак (Головко, II, 1957, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 388.